ІВАН ОГІЄНКО

(1882—1972)

Іван Огієнко (церковне ім’я Іларіон) народився у містечку Брусилові на заході Київщини 14 січня 1882 року. Він – відомий український церковний і громадський діяч, митрополит (з 1943), мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1922).
У 1896 році закінчив початкову чотирирічну школу, далі навчався у Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої працював у Київському військовому шпиталі.

У 1909 р. закінчив Київський університет св. Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 рр. відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. З 1918 р. – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 р. І.Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Влітку 1918 р. виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету (відкритий 22.10.1918).

На початку 1919р. Огієнко призначався Міністром освіти УНР в урядах В.Чехівського та С.Остапенка. В 1919-1920 pp. – Міністр віросповідань УНР в урядах Іс. Мазепи та В.Прокоповича.

16 листопада 1919, після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського, І.Огієнко став головноуповноваженим уряду. Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами (16.11.1920) змусило його емігрувати до Польщі. З 1920 р. він жив у Тарнуві, в 1921 р. був членом Ради Республіки і до 1924 р. – міністром у справах віровизнання уряду УНР в екзилі.

З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926-1932 pp. був професором церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал “Рідна мова” (1933-1939 pp.) і “Наша культура” (1935-1937 рр.), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

У жовтні 1940 р. на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім’ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. З березня 1944 р. – митрополит Холмсько-Підляський.

Влітку 1944 р. Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 р. – до Канади (м.Вінніпег). У серпні 1951 р. на Надзвичайному Соборі УГПЦ у Вінніпезі був обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді та митрополитом Вінніпегу. І.Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (нині Теологічне Товариство митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св.Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність, відновив видання та продовжував редагування науково-популярного журналу “Наша культура” (1951-1953 pp., з 1954 р. – “Віра і культура”). За І.Огієнка було проголошено Акт об’єднання 3-х українських автокефалій за кордоном.

Справа життя Івана Огієнка – переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу (працював з 1936 до 1955 рр.).

Митрополит Іларіон помер у віці 90 років у Вінніпезі 29 березня 1972 року.

Праці Івана Огієнка:

І.Огієнко – автор багатьох наукових праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права:

«Огляд українського язикознавства» (1907);
«Українська культура» (1918);
«Український стилістичний словник» (1924);
«Історія українського друкарства» (1925);
«Чистота і правильність української мови» (1925);
«Кирило і Мефодій: їх життя і діяльність» (тт. 1-2, 1927-1928)
«Пам’ятки cтарослов’янської мови 10-11 ст.» (1929);
«Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.» (тт. 1-2, 1930);
«Сучасна українська літературна мова» (1935);
«Українська Церква» (тт. 1-2, 1942);
«Історія української літературної мови» (1950);
«Іконоборство» (1954);
«Візантія і Україна» (1954);
«Українська Церква за Б.Хмельницького. 1647-1657» (1955);
«Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (1958);
«Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія» (1965);
«Канонізація святих в Українській Церкві» (1965);
«Слово о полку Ігоревім» (1949; 1967) та ін.
Іван Іванович Огієнко здійснив переклад Св.Письма українською мовою (вид. 1962).

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:

***Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном — у канадському Вінніпезі. В архіві — рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам’ятки української еміграції були врятовані й збереглися.

***Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», за якими сьогодні полюбляють писати реферати студенти.

      ***Згідно з заповітом владики, юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.

      ***Іван Огієнко прищеплював своїм колегам — вчителям і викладачам гасло: «Для одного народу — одна літературна мова!» , своїми педагогічними розробками «вимішував» східно- та західноукраїнський варіанти літературної мови в тісто спільного «хліба» слова. Опублікував безліч словників, методичок і посібників: «Вчімося рідної мови», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови».

      ***У Канаді митрополит невпізнанно змінив на краще богословську освіту для православних українців, перетворив богословський факультет Манітобського університету на Колегію ім. св. апостола Андрія.

      ***У своїх поемах і романах митрополит осмислював духовний та історичний досвід свого народу. Нам би цікаво було почитати, що він написав у епопеї з двох частин «Наш бій за державність». Утім переважна більшість творів Огієнка сьогодні недоступна українській громадськості. Значна їх частина перебуває за кордоном — у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині, тож користуватися нею можуть лише окремі українські дослідники.

      ***В Україні вже понад 10 років присуджується багатогалузева премія імені Івана Огієнка — діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери. У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яку очолив знаний дослідник спадщини Огієнка професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Тимошик. Фундація насамперед намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.